Історія українського суспільства шпора
3. Історичні та етнокультурні витоки формування східнослов’янської спільноти на території України.
4. Східнослов’янські племінні княжіння на території України в V – VIII ст. н.е. Започаткування державності.
5. Утворення Київської Русі. Роль в цьому процесі варязького і слов’янського чинників. Норманська теорія і її сучасні оцінки.
6. Етапи розвитку Київської Русі, їх специфіка та особливості.
6. Перші київські князі: Аскольд, Олег, Ігор, Ольга, Святослав. Їх внутрішня і зовнішня політика.
8. Політичний устрій Київської Русі за князів Володимира і Ярослава. Роль князя, дружини. Боярська рада.
9. Економічне життя Київської Русі в ХІ – першій половині ХІІ ст.
10. Соціальна структура суспільства Київської Русі в ХІ – першій половині ХІІ ст.
12. Міжнародні зв’язки Київської Русі за князів Володимира і Ярослава.
13. Формування феодальних соціально-класових відносин, їх вплив на тенденції розвитку Київської Русі.
14. Релігійне життя Київської Русі. Історичне значення прийняття християнства. Роль монастирів
15. Суспільно-політичні рухи. Ідеологія правителів Київської Русі.
16. Централізація Київської Русі за часи Володимира Мономаха.
17. Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі.
18. Зародження передумов формування української народності.
19. Культура, освіта Київської Русі.
20. Історичний вплив держави Київська Русь на формування європейської цивілізації.
21. Історичні та політичні обставини утворення Галицько-Волинської держави. Князь Роман Мстиславич.
22. Внутрішня і зовнішня політика князя Данили Галицького.
23. Культура Галицько-Волинської держави.
24. Причини занепаду Галицько-Волинської держави. Роль Галицько-Волинської держави в історії Європи ХІІ- першій половині ХІV століть.
25. Початок, основні етапи та наслідки захоплення Литвою територій давньоруських удільних князівств. Роль і місце в Литовській державі українських земель.
26. Польська експансія на українські землі. Унії. Політичний, соціально-економічний та правовий статус українських земель у складі Речі Посполитої.
27. Процес остаточної інкорпорації українських земель до складу Речі Посполитої. Передумови на наслідки Люблінської (1569 р.) унії.
28. Господарське життя на українських землях під владою Польщі. Особливості суспільного та економічного життя українських міст. Магдебурзьке право.
29. Соціально-класова структура українського суспільства у складі Речі Посполитої. Процес закріпачення селянства. Литовські статути.
30. Берестейська (1596 р.) унія та її вплив на подальший розвиток українського суспільства. Утворення братств. Їх роль і місце у збереженні національного етносу.
31. Виникнення козацтва та утворення Запорозької Січі. Життя та побут запорозьких козаків.
32. Організація реєстрового козацтва. Його роль у суспільно-політичному житті українського народу.
33. Визрівання кризових відносин між українським суспільством та польською адміністрацією наприкінці XVI - початку XVII с.
34. Повстання 1591-1596 рр. під проводом К. Косинського та С. Наливайка.
35. Національно-визвольні повстання українського народу 20-30 рр. XVII ст.
36. Розвиток культури, освіти, книгодрукування в Україні в ХVI – першій половині XVII ст.
37. Причини, характер, рушійні сили, періодизація Української національної революції.
38. Підготовка та початок визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Воєнні події 1648 р. та їх суспільно-політичні наслідки.
39. Воєнні та політичні передумови утворення Української гетьманської держави. Державницька концепція Б.Хмельницького.
40. Політико-адміністративний устрій, органи влади і управління гетьманської держави Б.Хмельницького.
41. Воєнно-політичні події на українських землях протягом 1651-1653 рр. та їх наслідки.
42. Основні напрями зовнішньої політики Б.Хмельницького.
43. Історичні обставини та хід Переяславської ради. Українсько-російський договір та його оцінки в сучасній історичній літературі.
45. Боротьба за возз’єднання Української держави (червень 1663р. – вересень 1676 р.). Внутрішня і зовнішня політика гетьманів П.Дорошенка, Д.Многогрішного.
46. Історичні обставини міжнародно-правового поділу України між Росією і Польщею. Андрусівське перемир’я (1667 р.). Мирний договір (1686 р.)
47. Особливості української національної революції. Причини її поразки та значення в історії України.
48. Українська національна революція в контексті європейського революційного руху ХVI - XVII ст.
49. Гетьманщина наприкінці ХVII-XVIII ст.; кордони, населення, адміністративно-територіальний, політичний та соціально-економічний устрій.
50. Державотворча діяльність І.Мазепи.
51. Діяльність української політичної еміграції на початку XVIIІ ст . Основні положення Конституції Пилипа Орлика.
52. Процес та наслідки інкорпорації України до складу Російської імперії в XVIII ст.
Шпаршалка з історії українського суспільства.doc
Предметом навчального курсу "Історія України" є наука про появу людей на території сучасної України, їх розселення і спосіб життя, про їх етногенез, про українців і їх відносини з іншими народами, про матеріальний і духовний їх розвиток, про боротьбу за свою незалежність.
Історія — це перш за все бачення, яке вимагає часової і просторової відстані при твердому об'єктивному аналізі. Тільки завершені історичні цикли (економічний, політичний, релігійний, культурний та інші), тобто цикли, відносно яких можна отримати всебічне уявлення, є предметом історії.
Вивчення гуманітарних наук складає важливу частину загальноосвітньої і світоглядної підготовки сучасних спеціалістів. До того ж воно сприяє розвиткові індивідуальності та виробленню нею творчого підходу до вирішення виробничих проблем. До найважливіших суспільних наук відноситься історія, зокрема історія України.
Історія - це наука про минуле людського суспільства та про його сучасність. Це також наука про закономірності розвитку суспільного життя в конкретних формах, в просторово-часових вимірах. Минуле є активним фактором змін, які відбуваються сьогодні. Змістом історії взагалі є історичний процес, який розкривається в подіях життя людини, дані про які збереглися в історичних пам'ятниках і джерелах. Події ці надзвичайно різноманітні. Вони стосуються розвитку господарства, внутрішньої і зовнішньої політики держави, міжнародних стосунків, діяльності історичних осіб..
Історія — наука багатогалузева. Вона складається з цілої низки самостійних галузей історичного знання, а саме: історії економічної, політичної, соціальної, суспільної, воєнної, історії держави і права тощо.
Правдиве пізнання минулого можливе лише зі справді наукових методологічних позицій.
Історична наука спирається на такі основні методологічні принципи:
1. Принцип об'єктивності. Він виходить передусім з цивілізаційного погляду на історію як об'єктивний процес. Зобов'язує історика і кожного, хто вивчає історію, знаходити історичну закономірність суспільного розвитку, його зумовленість насамперед матеріальними й духовними чинниками. Водночас цей принцип вимагає спиратися на факти у їхньому правдивому вигляді, без перекручувань, підгонок під наперед задані схеми.
2. Принцип історизму. Він передбачає, по-перше, розгляд кожного явища з точки зору того, як воно виникло, які основні етапи пройшло в своєму розвитку. По-друге, вимагає, щоб кожне явище розглядалося у зв'язку з іншими, визначалось його місце в системі суспільних відносин, щоб чітко простежувались взаємовплив, взаємозумовленість історичних явищ. По-третє, він передбачає розгляд кожного явища крізь призму конкретного досвіду історії за умови збереження причинних зв'язків між різними явищами і подіями. Історизм дає можливість увійти в історію, зрозуміти її, оцінити мотиви вчинків і самі вчинки історичних діячів, з'ясувати їхнє значення.
Ці принципи реалізуються через сукупність наукових дослідницьких методів — теоретично обґрунтованих способів пізнання. Історія України як галузь історичної науки використовує загальнонаукові методи, серед яких — історичний і логічний. Застосування першого дає змогу простежувати історичні явища на всіх етапах розвитку з урахуванням специфічності перебігу в конкретних умовах місця і часу. Логічний метод відкриває можливості для аналізу історичних подій, явищ на кінцевій стадії їх розвитку, коли всі їх основні властивості набули завершеного вигляду. Історичний і логічний методи пізнання взаємно переплітаються, доповнюють один одного.
При вивченні історії України також використовуються (особливо зарубіжними істориками) міжнаукові або міждисциплінарні методи: метод конкретних соціальних досліджень, математичні методи, методи математичної статистики та ін.
Джерела і література з історії України
Джерелами історії України є матеріальні носії історичної інформації, що безпосередньо відображають той чи інший бік діяльності людей.
Сукупність історичних джерел класифікують на п'ять основних типів:
1)речові джерела — пам'ятки матеріальної культури, тобто археологічні знахідки: засоби виробництва, предмети побуту, монети та архітектурні пам'ятки;
2)етнографічні джерела — пам'ятки, які містять дані про особливості буття, культури, звичаї певного народу;
3)лінгвістичні джерела — дані з історії розвитку мови;
4)усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.;
5)писемні джерела — літописи, документи тощо, які є основою історичних знань.
3. Історичні та етнокультурні витоки формування східнослов’янської спільноти на території України.
То була доба виникнення квазідержавних суспільних об'єднань (союзів племен і далі племінних княжінь) і закладання підвалин державності у слов'янських народів. У процесі розселення складалась східнослов'янська, далі давньоруська, етнокультурна спільність. Вона посідала величезну територію Східної Європи, залишаючись об'єднаною відносно мови і культури спільністю.
Історики нових часів встановили, що названі Нестором племена насправді були племінними об'єднаннями, союзами, утворення яких належить до часу не пізніше VI ст. Та сам літописець навіть приблизно не датує їх і не називає жодних дат в їхній давній історії. Тим часом, визначення хронологічних меж періоду існування великих союзів племен (частина яких переросла в згадані Нестором племінні княжіння) дало б змогу чіткіше уявити передумови складання Давньоруської держави.
Еволюція східнослов'янської спільноти перебувала в обопільному зв'язку з формуванням державності. У створенні й розвитку етнокультурних об'єднань важливе, часом вирішальне значення мали давні держави, що об'єктивно прискорювали етногенетичні й культурні процеси та явища. З іншого боку, складання таких об'єднань сприяло утворенню і розвиткові державності. Так сталося й у східнослов'янському суспільстві.
Давньоруська етнокультурна спільність склалася протягом VI—IX ст. і розвивалася в наступні століття. Вона зберігала відносну єдність матеріальної й духовної культури, сталість самого способу життя і в часи існування централізованої держави (X — перше тридцятиріччя XII ст.), і в добу удільної роздробленості (40-ві рр. XII — 30-ті рр. XIII ст.). Навіть політичне відособлення земель і князівств у складі федеративної держави, якою зробилася Київська Русь з 40-х рр. XII ст., не призвело до обласної замкненості й дроблення цілісної давньоруської культури.
Носіями культурної спільності, хранителями народних засад і традицій в суспільстві були трудівники, ремісники й селяни, насамперед жителі великих і матих міст. Саме селяни великою мірою забезпечили єдність (хай і відносну) матеріальної та духовної культури на просторі Руської землі, від Суздаля до Берестя, від Галича до Тмуторокані. Бо вони були прив'язаними до землі, а ремісники постійно переїздили з одного князівства до іншого і спілкувались з колегами з інших міст. Галицькі кам'яних справ майстри працювали у Володимирі на Клязьмі, смоляни — в Чернігові, а новгородські будівничі творчо використовували досвід смоленських і полоцьких зодчих. Особливо значну роль у забезпеченні культурної єдності східного слов'янства відіграв Київ. Могутня, цілісна і масштабна культура стольного града держави постійно і сильно впливала на аналогічні явища і процеси всіх земель і князівств давньоруського часу.
Не слід абсолютизувати культурну єдність східнослов'янської етнокуль- турної спільності, як це робилось у недавньому минулому, так само, як і не арго недооцінювати її. Здебільшого цілісна, вона зберегла місцеві особливості в мові, побуті, звичаях, господарстві, що не встигли згладитися за часи її існування (принаймні до кінця XIII ст.). Відчутне відособлення окремих територій у процесі суспільно-економічної еволюції суспільства стало основною причиною того, що локальні особливості (при збереженні досягнутої в перебігу етнокультурного розвитку спільності матеріальної й духовної культури) зміцніли і поступово, протягом кількох століть, надали специфічного спкжультурного обрису групам земель, які поволі переростали в території української, російської та білоруської народностей.
4. Східнослов’янські племінні княжіння на території України в V – VIII ст. н.е. Започаткування державності.
Слов’яни – автохтонне індоєвропейське населення Центр Європи, що заселяли території від Балканського пів до Балтійського моря, від Ельби й до Тихого океану. Слов’яни жили племенами, що складалися з родів. На чолі роду стояли старійшини, а племінний союз очолював вождь, якому належала верховна влада. У V-VII ст. почин формуватися слов’янські племінні союзи (напр. антське об’єднання), що є передумовою виникнення держави.
Тож, протягом VII—VIII ст. слов'яни широко розселилися на території Східної Європи: від озера Ільмень на півночі майже до Чорного моря на півдні. Більшість східних словян проживали сааме на території України.
Історичним центром східного слов'янства здавна було Середнє Подніпров'я, де проживали поляни. Їхніми східними сусідами були сіверяни, далі знаходилися землі радимичів, в'ятичів. На захід од полян мешкали деревляни й дреговичі. Західні межі розселення східнослов'янських племен сягали Прикарпаття, де мешкали білі хорвати, і ріки Західний Буг, уздовж течії якої тягнулися землі волинян. Північну групу східнослов'янських племен становили кривичі, полочани й новгородські словени. Межі їхнього розселення охоплювали Верхнє Поволжя, простори Валдаю, побережжя Західної Двіни та басейну Ільменю й Чудського озера. У межиріччі Дністра й Дунаю, у південно-західному Причорномор'ї проживали тиверці, сусідами яких на схід від Дністра були уличі.
На території сучасної України протягом VII—IX ст. мешкали насамперед такі східнослов'янські племена, як поляни, деревляни, сіверяни, волиняни (давніші назви — дуліби, бужани), білі хорвати, уличі, тиверці. Ці племена являли собою союзи племен, які називали княжіннями. Верховним органом племінного самоуправління княжінь було віче. Подальший розвиток родоплемінної організації зумовив появу спершу виборної, а згодом спадкової князівської влади, що була вищим виконавчим органом племінного управління. Внаслідок постійної військової активності племені й зростання суспільно-політичного значення князівської влади навколо князя збиралася й гуртувалася дружина, основним заняттям якої була служба у війську. Дружина стала постійною організацією професійних воїнів, поступово перетворюючись у самостійну одиницю влади. Військові вожді-князі разом із дружиною мешкали в укріплених племінних центрах — т. зв. городищах. Племінні княжіння були своєрідними зародками держав, у них лише складався примітивний апарат влади, а спадкоємна знать, очолювана князем, ще не відокремилася в окрему соціальну групу.
Союзи східнослов'янських племен на території України вже у VII ст. являли собою одну культурну, мовну і політичну групу, яка за названими ознаками виразно відрізнялася від північних східнослов'янських племен. За наступних століть об'єднавчі тенденції між ними лише посилювалися, що сприяло виникненню в IX ст. ранньосередньовічної держави із центром у Києві, а також формуванню українського народу та його мови. Зародження державотворчих процесів у предків українців учені пов'язують із племінним об'єднанням дулібів. Воно виникло в VII ст. з метою захисту від войовничих кочівників, адже й літописець згадував про дулібів у зв'язку з навалою аварів. Дулібський союз об'єднав усі східнослов'янські племена на території України. Центром його було Зимненське городище, що неподалік м. Володимира на Волині. Одначе рівня держави дулібське об'єднання не досягло й невдовзі після свого виникнення розпалося.
Відтоді центром державотворення на українських землях стала Середня Наддніпрянщина. Саме тут на межі трьох східнослов'янських союзів племен — деревлян, сіверян і полян не пізніше VI ст. виник Київ, якому судилося стати столицею першої східнослов'янської держави. Звичайно, за тих часів Київ іще не був містом у сучасному розумінні.
5. Утворення Київської Русі. Роль в цьому процесі варязького і слов’янського чинників. Норманська теорія і її сучасні оцінки.
Укінці IX ст. рівень державної організованості східних слов'ян все ще був низький, частина племен не входила в племінні об'єднання, або охоплювалась ними частково. Існували невеликі держави або напівдержавні племінні княжіння. Слов'янські племена, в яких відбувалось майнове розшарування, виділилась керівна верхівка, підійшли до такого рівня соціально-економічного розвитку, коли державність, що охоплювала б всі племена, стала історично необхідною. І тому зміна династій у 882 році, злиття Новгородського і Київського князівств в єдине державне ціле сприяли об'єднанню з часом всіх східнослов'янських племен в єдину державу — могутню Давньоруську державу.
Нормани — це загальна назва населення Скандинавії — шведів, норвежців, датчан (слов'янські літописці називають їх варягами). У VII—IX ст. вони почали широкі завойовницькі походи в Європу. Нормани відіграли певну роль в формуванні і становленні давньоруської держави. Норманська теорія — наукова теорія, за якою, нормани (від скандинавського терміну, що означає "північна людина"; у літописах - варяги) є засновниками східнослов'янської державності, в т.ч. й Київської Русі. Творцями Норманської теорії були німецькі історики. Підставою для висновку про скандинавське походження Русі (держави і назви) слугувало довільне тлумачення ученими-норманістами писемних джерел, насамперед "Повісті минулих літ", про закликання слов'янами на князювання трьох варязьких князів - Рюрика, Синеуса і Трувора. Опосередковано ця теорія доводила провідну роль скандинаво-германських народів у постанні руської державності.
Теорія історичного процесу утворення класів і держави у східних слов'ян суперечить норманській теорії. Її основні докази:
а) для цього існували всі необхідні економічні, передумови: достатньо високий розвиток продуктивних сил (археологами знайдені залізні знаряддя праці; доведене відділення ремесла від с/г та інше, що говорить про майнову диференціацію, від котрої один крок до утворення класів і держави); численні успішні військові - походи слов'ян приносили прибуток і прискорювали процес класоутворення; захоплення старійшинами общинних земель говорить про початок складання феодальних відношень і т.і.;
Код роботи: 4338
Вид роботи: Шпаргалка
Предмет: Історія українського суспільства
Тема: 140 питань
Кількість сторінок: 250
Дата виконання: 2018
Мова написання: українська
Ціна: 900 грн
3. Історичні та етнокультурні витоки формування східнослов’янської спільноти на території України
4. Східнослов’янські племінні княжіння на території України в V-VIII ст.н.е. Започаткування державності
5. Утворення Київської Русі. Роль в цьому процесі варязького і слов’янського чинників. Норманська теорія і її сучасні оцінки
6. Етапи розвитку Київської Русі. Їх специфіка та особливості
7. Перші київські князі: Аскольд, Олег, Ігор, Ольга, Святослав. Їх внутрішня і зовнішня політика
8. Політичний устрій Київської Русі за князів Володимира і Ярослава. Роль князя, дружини. Боярська рада
9. Економічне життя Київської Русі ХІ-першій половині ХІІ ст.
10. Соціальна структура суспільства Київської Русі ХІ-першій половині ХІІ ст.
12. Міжнародні зв’язки Київської Русі за князів Володимира і Ярослава
13. Формування феодальних соціально-класових відносин, їх вплив на тенденції розвитку Київської Русі
14. Релігійне життя Київської Русі. Історичне значення прийняття християнства. Роль монастирів
15. Суспільно-політичні рухи (СПР). Ідеологія правителів Київської Русі
16. Централізація Київської Русі за часи Володимира Мономаха
17. Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі
18. Зародження передумов формування української народності
19. Культура, освіта Київської Русі
20. Історичний вплив держави Київська Русь на формування європейської цивілізації
21. Історичні та політичні обставини утворення Галицько-Волинської держави. Князь Роман Мстиславич
22. Внутрішня і зовнішня політика Данили Галицького
23. Культура Галицько-Волинської держави
24. Причини занепаду Галицько-Волинської держави. Роль Галицько-Волинської держави в історії Європи у ХІІ – першій половині ІV ст.
25. Початок, основні етапи та наслідки захоплення Литвою територій давньоруських удільних князівств. Роль і місце в Литовській державі українськиї земель
26. Польська експансія на українській землі. Унії. Політичний, соціально-економічний та правовий статус українських земель у складі Речі Посполітої
27. Процес остаточної інкорпорації українських земель до складу Речі Посполітої. Передумови та наслідки Люблінської унії (1569 р.)
28. Господарське життя на українських землях під владою Польші. Особливості суспільного та екомічного життя українських міст. Магдебурзьке право
29. Соціально-класова структура українського суспільства у складі Речі Посполітої. Процес закріпачення селянства. Литовські статути
30. Берестейська (1596 р.) унія та її вплив на подальший розвиток українського суспільства. Утворення братства. Їх роль і місце у збереженні національного етносу
31. Виникнення козацтва та утворення Запорозької Сечі. Життя та побут запорозьких козаків
32. Організація реєстрового козацтва. Його роль у суспільно-політичному житті українського народу
33. Визрівання кризових відносин між українським суспільством та польською адміністрацією на прикінці ХVI – початку ХVII ст.
34. Повстання 1591-1596 рр. під проводом К. Косинського та С. Наливайка
35. Національно-визвольні повстання українського народу 20-30 рр. ХVII ст.
36. Розвиток культури, освіти, книгодрукування в Україні в ХVI – першій половині ХVII ст.
37. Причини, характер, рушійні сили, періодизація Української національної революції
38. Підготовка та початок визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Воєнні події 1648 р. та їх суспільно-політичні наслідки
39. Воєнні та політичні передумови утворення Української гетьманської держави. Державницька концепція Б. Хмельницького
40. Політико-адміністративний устрій, органи влади і управління гетьманської держави Б. Хмельницького
41. Воєнно-політичні події на українських землях протягом 1651-1653 рр. та їх наслідки
42. Основні напрями зовнішньої політики Б. Хмельницького
43. Історичні обставини та хід Переяславської Ради. Українсько-російський договір та його оцінки в сучасній історичній літературі
45. Боротьба за возз’єднання Української держави (червень 1663 - вересень 1676 р.) Внутрішня і зовнішня політика гетьманів П. Дорошенка, Д. Многогрішного
46. Історичні обставини міжнародно-правового поділу України між Росією і Польщею. Анрусівське перемир’я (1667 р.). Мирний договір (1686 р.)
47. Особливості української національної революції. Причини її поразки та значення в історії України
48. Українська національна революція в контексті європейського революційного руху ХVI- XVII ст.
49. Гетьманщина наприкінці ХVIІ-XVІII ст., кордони, населення, адміністративно-територіальний, політичний та соціально-економічний устрій
50. Державотворча діяльність І. Мазепи
51. Діяльність української політичної еміграції на початку ХVIII ст. Основні положення Конституції Пилипа Орлика
52. Процес та наслідки інкорпорації України до складу Російської імперії в ХVIII ст.
53. Централізаторська політика Катерина ІІ до України. Причини та обставини остаточної ліквідації Росією Гетьманщини
54. Правобережна Україна в другій половині ХVII-ХVIII ст.: політичний та соціально-економічний розвиток
55. Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні в другій половині ХVII-ХVIII ст.
56. Поділи Речі Посполітої. Зміни у політичному становищі правобережниї та західноукраїнськиї землях
57. Реформи Марії-Терези і Йосифа ІІ кінця XVIII ст. та їх вплив на західноукраїнські землі
58. Розвиток української культури наприкінці ХVII – ХVIII ст.
59. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVIII ст. – першій половині ХІХ ст.: административно-територільний устрій, особливості соціально-економічного і політичного розвитку
60. Характер політичної влади російського уряду. Суспільно-політичні рухи Наддніпрянської України: їх прояви і значення
61. Національне віддродження Наддніпрянської України. Діяльність перших політичних організацій. Кирило-Мефодіївське братство
62. Административно-територільний устрій та регіональний поділ українських земель у складі Австрійської імперії в першій половині ХІХ ст. Населення західноукраїнських земель. Національне та соціальне становище українців
63. Національно-визвольний рух на західноукраїнськиї землях в першій половині ХІХ ст. Вплив революції 1848-1849 р. на соціально-економічне і політичне становище українців
64. Національно-політичний рух українців у Галичині і Буковині під час революції революції 1848-1849 р.
65. Розвиток української культури наприкінці ХVIII ст. у першій половині ХІХ ст.
66. Ліберальні реформи 1860-70-х рр. в Росії та специфіка їх реалізації в Україні. Соціально-економічний та політичний розвиток під російської України на етапі становлення капіталізму
67. Соціально-економічний і політичний статус українських земель у складі імперії габсбургів. Конституційні реформи 1860-х рр., їх вплив на укр. Свідомість
68. Передумови та тенденції формування української нації у складі Російської та Австро-Угорської імперій
69. Формування політичної свідомості українців в суспільно-політисній системі Росії та Австро-Угорщини (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.)
70. Передумови та специфіка українського національно руху в Російській імперії на етапі становлення індустріального суспільства. Хлопомани. Громадівський рух
71. Розвиток культурно-освітнього і національно-політичного руху у західноукраїнських землях в др.пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст.
72. Суспільно-політична та національна проблематика в програмах українських та загально-російських політичних партій на зламі ХІХ-ХХ ст.
73. Політизація українського національного руху наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.: студентський рух і братство тарасівців
74. Революція 1905-1907 рр і Україна. Українські громади у І та ІІ російських Думах
75. Укр землі напередодні Першої світової війни: економічна та суспільно-політична ситуація
76. Перша світова війна і Україна. Відношення до війни соціальних та національних прошарків та політичних організацій українського суспільства
77. Політика урядів Австро-Угорської та Російської імперії в українському та польському питанні у роки Першої світової війни
78. Політична ситуація в України після Лютневої (1917 р.) буржуазно-демократичної революції. Суспільно-політичні сили та інститути влади в Україні на етапі 1917 – початку1918 рр.
79. Українська Центральна Рада та Генеральний секретаріат – перші державні структури відродженої України. Склад, політична програма, Універсали УЦР
80. Українська держава гетьманської доби: зовнішня і внутрішня політика П. Скоропадського
81. Внутрішня і зовнішня політика ЗУНР; історичне значення
82. Утворення Директорії УНР, її реформи і зовнішньополітичні орієнтації
83. Причини поразки та історичні уроки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.
84. Брест-Литовська конференція та українське питання
85. Встановлення радянської влади в Україні: передумови, причини, наслідки
86. Економічна та суспільно політична кризарадянського суспільства на початку 1920-х рр.: пошуки виходу. Нова економічна політика, її суть та особливості впровадження в Україні
87. Кооперативний рух в Україні: особливості в УСРР і на західноукраїнських територіях
88. Політика українізації в УСРР. Її зміст і результати
89. Формування та діяльність інституцій радянської влади в Україні. Радянська Україна у Конституціях СРСР (1924 і 1936 рр.) й УСРР (УРСР) 1929 і 1937 рр.
90. Міжнаціональні відносини і релігійне життя в УСРР у 1920-1930-ті рр.
91. Партійно-політична система в 1920 рр., передумови та шляхи її трансформації у командно-адміністративний апарат. Сталінські репресивні заходи та їх наслідки для українського суспільства
92. Центри української еміграції в Польщі, Чехословаччині й Румунії. Діяльність української політичної й військової еміграції
93. Суспільно-політичне життя на західноукраїнських територіях у 1920-ті рр. Політика пацифікації Ю. Пілсудського в Східній Галичині
94. Економічні перетворення у промисловості: індустріалізація, її передумови, хід здійснення, наслідки
95. Колективізація: мотиви, хід здійснення, результати. Економічні та соціальні наслідки колективізації в Україні
97. Діяльність українських політичних партій і рухів на західноукраїнських територіях у 1920-30-ті рр. Комуністичний рух. Особливості функціонування націоналістичних організацій
98. Карпатська Україна, як спроба створення Української держави у 1939 р.
99. Українське питання в політиці держав Європи напередодні Другої світової війни
100. Українські землі у військово-політичних планах Німеччини та СРСР. Наслідки реалізації німецько-радянських домовленостей стосовно України
101. Радянізація західноукраїнських земель (1939-1941 рр.)
102. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Причини поразок Червоної Армії у перші місяці війни. Оборонні бої
103. Всенародна боротьба проти німецько-фашистських окупантів на території України. Партизанський і підпільний рух. Внесок українського народу у становлення радянського тилу в роки Великої вітчизняної війни
104. Створення та діяльність ОУН-УПА
105. Україна в дипломатії країн-учасниць антигітлерівської коаліції
106. Визволення України від фашистських загарбників і завершення об’єднання її земель
107. Депортація населення з території України та Криму (1944 р.)
108. Внесок українського народу в перемогу над нацистською Німеччиною
109. Повоєнна вiдбудова та соцiально-полiтичний розвиток України
111. Радянiзацiя захiдних областей України. Лiквiдацiя повстанського руху
112. УРСР в перiод десталiнiзацiї (1953-1964 рр.): напрямки реформування
113. Розширення повноважень Української РСР у складі СРСР в період десталінізації
115. Посилення системноi кризи тоталiтарного ладу (серед. 60-х - початок 80-х рр.)
116. Етносоцiальнi процеси в УРСР у перiод загострення кризи радянськоi системи
117. Полiтична опозицiя другоi пол. 60-х - сер. 80-х рр.: програмнi та органiзацiйнi засади
118. Політика русифікації України в 60-х – 80-х роках. Наслідки цього процесу для української нації
120. Стан української економіки у другій половині 1980-х років та назрівання економічної кризи
122. Студентський і молодіжний рух в Україні в умовах перебудови
123. Виникнення Народного Руху України за перебудову. Роль цієї організації у розвиткові політичних подій в республіці протягом 1989-1991 рр.
124. Становлення багатопартiйної системи в Українi. Класифiкацiя новостворених полiтичних партiй. Характер багатопартiйностi
125. Спроби державного заколоту в Москві в серпні 1991 р. і Україна
126. Формування передумов незалежностi України: Декларацiя про державний суверенітет України та Акт проголошення незалежності України, їх основні положення та сучасні оцінки
127. Об’єктивні та суб’єктивні причини руйнації господарського механізму після проголошення державної незалежності України
128. Тенденції трансформаційних змін економіки України в умовах незалежності: від здобутків до прорахунків
129. Формування інститутів державної влади України після проголошення незалежності. Прийняття Конституції України, її значення
130. Особливості конституційного процесу в Україні 1996-2004 рр. Причини та шляхи подолання системного протистояння державно-владних гілок
131. Політичні партії незалежної України. Проблема взаємодії суспільства і влади. Особливості та перспективи поглиблення суспільної демократії в Україні
132. Етнонаціональний склад населення України. Міжнаціональні відносини. Проблема громадянських і політичних прав національних меншин
133. Міжконфесійні відносини незалежної України
134. Концептуальні основи і пріоритети зовнішньої політики України
135. Сучасні євроатлантичні інтеграційні орієнтири України: дилема оцінок та шляхів реалізації
136. Українсько-російські відносини, їх стан та тенденції розвитку
137. Прийняття України до ВТО (СОТ!) (2008 р). Перспектива та проблематичність даного чинника для економіки України
138. Президентські і парламентські вибори 2004-2010 рр.: аналіз політичних подій
139. Світова економічна криза 2008-2010 рр. та її вплив на соціально-економічні і політичні процеси в Україні
140. Політичні і соціально-економічні процеси в Україні після президентських виборів 2010 р.
Читайте также:
